Трудові резерви: Локомотивами зростання української економіки можуть стати сільське господарство і харчова промисловість

Металургійна та хімічна галузі промисловості, на які припадає понад 25% ВВП України, зазнали чи не найбільших втрат під час економічної кризи. Зменшення обсягів виробництва в цих галузях завдало нищівного удару вітчизняній економіці. Економіка зазнала б значно менших втрат, якби влада своєчасно створила умови для розвитку внутрішнього ринку.

Саме цим питанням має насамперед опіку­­ватись економічний блок уряду, щоб у майбутньому не допустити повторення падіння виробництва (на 30,4% у І півріччі 2009-го порівняно з аналогічним періодом 2008-го), що є чи не найбільшим у світі. При цьому певні об’єктивні передумови для розвитку внутрішнього ринку вже виникли.

Нові драйвери

З вересня 2008 року національна валюта девальвувала на 65%, унаслідок чого склалися ідеальні умови для імпортозаміщення. Об­­­сяги імпорту до України зменшуються починаючи з січня, – за підсумками семи місяців 2009-го падіння становило 54% (до $23,7 млрд). Відповідно конкурентоспроможність вітчизняних аналогів на внутрішньому ринку має зростати. Подібна ситуація склалася 1998 року в Росії, якій вдалося порівняно швидко вийти з тогочасної кризи завдяки тому, що місцеві підприємства скористалися обмеженням імпорту та девальвацією рубля і налагодили виробництво імпортозаміщува­льної продукції. В Україні реалізація такого сценарію частково можлива. Дрібний і середній бізнес змогли б поступово витіснити імпорт із деяких сегментів, але для цього потрібно вдосконалити регуляторну політику, зокрема спростити дозвільну систему і реформувати податкову.

Станом на липень цього року структура українського імпорту виглядала так: 29% – мінеральна продукція, переважно нафта і газ, 20,8 – продукція машинобудування, 19,6 – хімічної промисловості, 9,9 – АПК, 6,9% – металургії тощо. Зрозуміло, що можливості імпортозаміщення за багатьма з цих позицій вкрай обмежені. Уникнути поставок нафти і газу з-за кордону об’єк­­тивно не вдасться. Вельми сумнівно, що в Україні вдасться налагодити повний цикл виробництва, наприклад, побутової техніки. Пришвидшений розвиток легкої промисловості ускладнений відсутністю сировини... Взагалі імпортозаміщення потребує створення цілих ланок виробництва, що неможливо без величезних капітальних інвестицій і часу.

Утім, більшість опитаних експертів погоджуються, що продукція made in Ukraine може потіснити імпортну в галузях харчової промисловості та сільського господарства. Саме вони здатні дати новий імпульс для економічного зростання країни, адже працюють зараз не на відновлення (як металургія чи хімія), а на зростання ВВП. Так, у січні – липні 2009 року обсяг переробки м’яса птахів в Україні збільшив­­ся відповідно рік до року на 13%, виробництва нерафінованої олії – на 62, маргарину – на 12, соусів – на 12, кондитерських виробів із цукру – на 3,4%.

За прогнозами, у новому маркетинговому році (липень 2009 – червень 2010-го) експорт української пшениці перевищить 17 млн т. Якщо не станеться нічого екстраординарного, то в 2009-му вітчизняні аграрії зберуть 44 млн т пшениці – це трохи менше, ніж торік, проте врожай буде якіснішим.

Цариця полів

Попри те що експерти високо оцінюють потенціал українського АПК, його ефективність залишається дуже низькою. За останні кілька сезонів середня врожайність, наприклад, пшениці в Україні становила 26 центнерів з гектара, в той час як у країнах Західної Європи – 40–50 центнерів. Втім, іноземні інвестори вірять у перспективність українського аграрного сектору. Наступного року уряд планує залучити близько $1 млрд на розвиток АПК від Японії, Канади, Південної Кореї.

Водночас інвестиційний клі­­мат в аграрному комплексі не назвеш привабливим. Без створення повноцінного земельного ринку (легалізації торгівлі наділами та спрощення переходу прав власності на землю) не варто очікувати стрімкого розвитку АПК. До того ж він має орієнтуватися не лише на внутрішній, а й на зовнішній ринок. Інакше не слід сподіватися, що аграрне виробництво навіть разом із харчовою промисловістю дасть імпульс для розвитку інших галузей, насамперед металургії, хімічної промисловості та машинобудування.

Для завоювання кращих позицій на світовому ринку українським аграріям потрібні реформи у царині стандартизації та сертифікації. Влітку інспектори ЄС відвідали чотири молокопереробні підприємства, щоб вивчити всі виробничі процеси – від отримання молока у сировинних зонах до випуску продукції. Висновки комісії виявилися невтішними для вітчизняних виробників, які хотіли б експортувати свою продукцію на європейський ринок. Підприємства використовують молоко зі вмістом бактерій, вищим за допустимі в Євросоюзі норми. Усунути перешкоди на шляху української молочної продукції на ринок ЄС буде складно. Мінагрополітики вже розробило відповідний технічний регламент, але його умовам відповідає тільки те молоко, яке виробники отримують у господарствах сільгоспвиробників, – це не більш як 30% потрібного обсягу сировини. Решту 70% підприємства закуповують у населення. Нинішня система кон­­т­­ролю виробництва м’яса домашніх птахів, яєць та продукції з них в Україні не може гарантувати того, що ці товари було вироблено відповідно до європейських стандартів.

Таким чином, щоб реалізувати потенціал вітчизняних АПК та харчової промисловості, знадобляться роки реформ, починати які необхідно було ще вчора.

Стратегія і тактика

Формування і розвиток внутрішнього ринку мають стати для держави стратегічними цілями на 5–10 років. Внутрішній попит навряд чи підтримає українську економіку в умовах зниження доходів населення. Відповідно в найближчій перспективі зростання ВВП зможуть забезпечити лише галузі, що тягнули економіку вниз протягом року: металургія і певною мірою машинобудування. Металургійне виробництво потроху оживає: у липні випуск сталі збільшився на 28% порівняно з січнем, напівфабрикатів – на 23%.

Металургія, машинобудування і хімія – величезні сектори, сформовані ще за часів СРСР, – тривалий час відігравали роль драйверів української економіки, оскільки для їх розвитку достатньо було використовувати наявні потужності. Ці галузі допоможуть відновити зростання, але найближчим часом воно, напевно, не перевищуватиме 5% на рік. А це тупцювання на місці. Підвищити цей показник може лише стимулювання споживання, адже з індустріалізацією економіки Україна вже запізнилася – наявні потужності дають змогу експортувати здебільшого сировину. Зараз украй складно зайняти ринки продукції з високою доданою вартістю (як це зробила, наприклад, Швей­­царія, що сфокусувалася на розвитку високих технологій та фармацевтики). Україні навряд чи під силу виштовхати інші країни з їхніх ніш. Для цього потрібні величезні інвестиції, до яких не готові ні держава, ні українські олігархи, які звикли інвестувати в проекти, що дають надприбутки вже за рік-два. Відповідно найреалістичнішим завданням має стати формування культури споживання. Громадяни повинні не боятися брати кредити й водночас правильно оцінювати ризики та власні можливості. Якщо такі покупці витрачатимуть гроші на вітчизняну продукцію, цей попит і буде локомотивом для розвитку економіки. До такого попиту мають бути готові місцеві підприємства, а завдання держави – створити для цього відповідні регуляторні умови.

Аналіз галузей економіки
• Україна експортувала 9 млн тонн нового урожаю
• Харчова галузь наситилась кризою
• Рієлтори і ринок нерухомості: хто кого?