Богдан Устименко: Конвенция Монтре: »золотая акция» Турции

Богдан Устименко: Конвенция Монтре: »золотая акция» Турции

Останнім часом у глобальному медіапросторі, зокрема, в Україні, багато уваги приділяється обговоренню будівництва Туреччиною альтернативи Босфорському проливу – Каналу «Стамбул», а також тому, як використання цього каналу вплине на Конвенцію про режим проток, яка була підписана у місті Монтре (Швейцарія) у 1936 році.

Нагадую, що Конвенція про режим проток, більш відома як Конвенція Монтре, надала Туреччині контроль над Чорноморськими протоками: Дарданеллами, Мармуровим морем та Босфором, які з’єднують Чорне і Середземне моря, а також врегулювала питання користування цими Протоками як причорноморськими, так і нечорноморськими державами, їх торговельними та військовими флотами.

Зокрема, документом встановлені жорсткі обмеження щодо тоннажності та класів військових кораблів нечорноморських держав, які можуть увійти до Чорного моря. Так, у мирний час проходити Протоками дозволено тільки легким надводним кораблям, невеликим бойовим та допоміжним суднам нечорноморських держав. Максимальні строки перебування таких кораблів у Чорному морі обмежені 21 днем.

Але останній тиждень нам доводилося чути різне про Конвенцію Монтре та Канал «Стамбул» на кшталт: Конвенція Монтре не є чинною, Туреччина може самостійно скасувати або переглянути Конвенцію, штучний канал ніяк не вплине на Конвенцію тощо.

Враховуючи це, хотілося б звернути увагу шановних читачів на наступні факти.

1. Щодо строку дії Конвенції Монтре.

Конвенція є чинною. Фактично, цей документ укладався на 20 років, але він не втратить своєї сили доти, доки однією з держав, яка є стороною Конвенції, не буде вчинено конкретних юридичних заходів, направлених на припинення дії Конвенції – так звану «денонсацію» (стаття 28 Конвенції Монтре).

Слід зазначити, що жодна зі сторін Конвенції не вчиняла юридичних дій, направлених на денонсацію Конвенції Монтре.

Окрім цього, треті держави, які не є сторонами Конвенції Монтре 1936 року, але є сторонами Конвенції ООН з морського права 1982 року (а це «левова частка» усіх держав світу), зобов’язані також дотримуватися приписів Конвенції Монтре, оскільки Конвенція Монтре прийнята до набрання чинності Конвенцією ООН з морського права та є спеціальним міжнародно-правовим документом по відношенню до Проток. Такий висновок нам дає зробити стаття 35 Конвенції ООН з морського права.

2. Щодо можливості припинення дії Конвенції Монтре Туреччиною.

Це можливо. Як вже зазначено вище, сторона Конвенції, зокрема Туреччина, має право денонсувати цей міжнародний договір. Водночас, після припинення дії цієї Конвенції, принцип права свободи проходу та судноплавства через Дарданелли — Мармурове море — Босфор не зникне, а, навпаки, буде мати необмежений термін дії відповідно до статті 28 Конвенції Монтре.

Тому така денонсація невигідна, перш за все, самій Турецькій Республіці, з побудованим Каналом «Стамбул» чи без нього, оскільки ця країна, таким чином, втратить право контролю над проходами військових кораблів як прибережних держав Чорного моря, так і неприбережних. Окрім цього, встановлене Конвенцією суворе обмеження строком у 21 день щодо перебування в акваторії Чорного моря військових кораблів неприбережних держав більше діяти не буде.

3. Щодо перегляду/внесення змін до Конвенції Монтре Туреччиною в односторонньому порядку.

Це неможливо. Як зазначено у самій Конвенції, внесення змін можливе лише одноголосно, або, у певних випадках, 3/4 голосів усіх держав – сторін Конвенції.

4. Щодо регулювання Конвенцією проходу через новий Канал «Стамбул».

У тому випадку, коли військовий корабель увійшов або має намір увійти до Чорного моря через Дарданелли — Мармурове море – Босфор, то на цей корабель будуть поширюватися обмеження, передбачені Конвенцією.

У випадку заходу військового корабля до Чорного моря через Дарданелли — Мармурове море – Канал «Стамбул», конвенційні обмеження не будуть поширюватися на такий корабель. Оскільки штучний канал не є предметом регулювання Конвенції Монтре. Це є очевидним.

Наприкінці хотілося б додати, що Москва, як мінімум останні сто років, була ярою прихильницею «доктрини закритого моря». Тобто, радянське/російське бачення регіональної морської безпеки зводилося та зводиться до того, що до Чорного моря взагалі не повинні заходити військові кораблі неприбережних держав.

Як свідчать деякі архівні документальні джерела Центрального розвідувального управління США, Москва робила спроби переконати Стамбул провести дипломатичну конференцію з метою внесення змін до Конвенції Монтре та встановлення «нового режиму» (“new regime”) у Протоках, який би дозволив повністю заборонити заходи військових кораблів нечорноморських держав, а також спільно (Москві та Стамбулу) «організувати захист» Проток.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Источник: www.obozrevatel.com